Батьківські звернення до психолога дуже часто сповнені відчаю у період налагодження стосунків з підлітками: «Він мене не чує», «Вона маніпулює мною»,  «Втрачено порозуміння, що робити далі?».

 Тож, пропоную поговорити про те, що робити зараз.

Зупиніться! Обдумайте власні дії! Наслідки мають причину.

Увага! Будь-яка форма домашнього насильства є неприйнятною.

Кожна жертва домашнього насильства може стати тим, хто скоюватиме насильство над іншими, щоб самоствердитися або помститися.

Кожна жертва домашнього насильства може на все життя залишитися жертвою, сприймаючи насильство як норму.

Кожна жертва домашнього насильства може вдатися до аутоагресії ( агресії спрямованої на самого/саму себе) через відчуття ненависті до себе та світу.

Поговорім, будь ласка,  коротко тільки про одну форму домашнього насильства. Психологічне  насильство.  Це про  використання власної переваги, щоб принизити та знецінити психологічно слабшого члена сім’ї або того, що потребує підтримки і допомоги. Словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, бездіяльність задля помсти, мовчазні маніпуляції та інші дії, спрямовані на обмеження волі людини.  Це вид насильства, який не залишає синців на тілі, а болючі шрами в душі.

Окремий конфлікт у сім'ї, випадкова образа чи навіть поодинокі сварки — це не психологічне насильство. Ті, хто вдається до психологічного насильства свідомо використовують власну перевагу й контроль жертви для ускладнення захисту почуттів та інтересів постраждалого.

Часто батьки й опікуни «не розуміють», що їхні дії чи слова (або ж бездіяльність) є психологічним насильством.  Проявом психологічного насильства щодо дітей є:

•образливі слова й приниження дитини щодо її зовнішності,  успішності в навчанні, позашкільної діяльності, захоплень, інтересів чи повсякденної поведінки;

•втягнення дитини у конфлікт між дорослими, примус підтримати одного з дорослих( і в момент права дорослих на розлучення);

•постійні домашні конфлікти чи насильство, яке бачить та відчуває дитина;

•ігнорування дитини як спосіб покарання.

А далі, дозвольте звернути вашу увагу до вікової психології.

Все починається приблизно в 12 років. Молодик звільняється від дитячих ілюзій. І підліткова психологія змушує судорожно шукати власну ідентичність. Є бажання не бути схожим ні на кого, формувати правила поведінки, що різняться з правилами дорослих, котрі припускаються помилок у житті, проте підсвідомість  пропонує підлітку тільки   скопійовані, наслідувані   моделі поведінки. І тут ваша дитина вдається до ваших помилок.

Але  вихід є – створення ненасильницької атмосфери у сім’ях. Якщо ж не вдається вам впоратися із собою, зверніться до спеціалістів допомагаючих практик, щоб пропрацювати свої психологічні  травми, які можливо йдуть ще з вашого дитинства. І не замовчуйте будь-яке насильство, не бійтеся розвінчати міф про ідеальні сімейні відносини в очах сусідів, знайомих. Пам’ятайте, насильство не може бути нормою ніде і ніколи.

 Спілкуйтеся щиро. Визнайте власні  помилки. Домовляйтеся.  Довіряйте. Зробіть майбутнє ваших чад  та своє щасливим!

З вірою в добро – Людмила Чепіль, практичний психолог школи.

В Україні для підлітків запустили безкоштовний психологічний онлайн-тренажер!